Ефективність азатіоприну в лікуванні хворих із тяжким перебігом міокардиту: досвід одного центру

Анотація

Мета роботи – оцінити ефективність комбінованої імуносупресивної терапії азатіоприном та метилпреднізолоном у хворих із тяжким перебігом міокардиту, в яких не покращилася систолічна функція лівого шлуночка (ЛШ) після 6-місячної терапії глюкокортикоїдами (ГК).
Матеріали і методи. В дослідження залучено 26 хворих із хронічним міокардитом із тривалістю понад 6 місяців та відсутністю ефективності попереднього призначення ГК: функціональний клас (ФК) серцевої недостатності (СН) зберігався на рівні ІІ або вище, фракція викиду (ФВ) ЛШ  становила < 40 % на момент залучення в дослідження. Всім пацієнтам на тлі терапії СН згідно із сучасними стандартами призначали комбіновану імуносупресивну терапію: азатіоприн у дозі 1 мг/кг маси тіла протягом 6 місяців у комбінації з метилпреднізолоном у дозі 0,25 мг/кг на добу протягом 3 місяців із поступовим зниженням дози на 1 мг за тиждень до повної відміни препарату через 6  місяців від початку лікування. Визначення вмісту імунологічних біомаркерів у крові, магнітно-резонансну томографію серця із в/в контрастуванням, трансторакальну ехокардіографію і тест із 6-хвилинною ходьбою проводили до призначення комбінованої імуносупресивної терапії та через 6 місяців лікування. 
Результати. До призначення комбінованої імуносупресивної терапії середня кількість сегментів ЛШ, в яких визначалися ознаки запалення у вигляді раннього контрастування і/або посилення інтенсивності Т2 сигналу, становила 7,25±0,36, а кількість сегментів із фібротичним ураженням міокарда – в середньому 5,81±0,32. Через 6 місяців запальні зміни виявляли лише в (2,20±0,17) сегмента ЛШ, при цьому об’єм фібротичного ураження ЛШ порівняно з вихідним обстеженням статистично значущо не змінився. При аналізі даних ехокардіографії через 6 місяців спостереження виявлено статистично значуще зменшення величин індексу кінцеводіастолічного об’єму ЛШ на 15,6 % (р<0,05) та збільшення величини ФВ ЛШ на 16,7 % (р<0,05). Також через 6 місяців спостереження було виявлено значне зменшення вмісту маркерів системного запалення: рівня феритину – на 41,5 % (р<0,01), С-реактивного протеїну – на 34,2 % (р<0,01), показників вмісту інтерлейкіну-6 та фактора некрозу пухлини α – на 93,8 та 33,3 % відповідно (р<0,01), а вміст тропоніну І зменшився в 3 рази порівняно з вихідним рівнем до призначення азатіоприну. Згідно з результатами 6-хвилинного тесту до призначення азатіоприну переважали пацієнти з ІІІ ФК СН, лише третина мала ІІ ФК, а 20 % – IV ФК. Через 6 місяців лікування більше ніж половина досліджуваних пацієнтів мали ІІ ФК СН, кожен четвертий – І ФК, а ФК ІV не було діагностовано в жодного пацієнта.
Висновки. У пацієнтів із тяжким перебігом міокардиту прийом комбінованої імуносупресивної терапії азатіоприном  та глюкокортикоїдами протягом 6 місяців супроводжувався зменшенням дилатації та поліпшенням скоротливої здатності ЛШ, покращанням ФК СН, зменшенням кількості сегментів міокарда, уражених запальними змінами, а також зменшенням вмісту маркерів системного запалення.