Гострий інфаркт міокарда в осіб молодого віку: особливості патогенезу, перебігу хвороби і обґрунтування стратегії запобігання ускладненням

Анотація

Ретроспективно і проспективно досліджено 835 хворих з гострим інфарктом міокарда (ГІМ) віком менше 45 років та старшої вікової групи. Залежно від віку хворих розділили на дві групи: < 45 років та ≥ 45 років. У 189 пацієнтів віком менше 45 років головними чинниками ризику, які призвели до розвитку ГКС, були чоловіча стать (відношення шансів (ВШ) 6,58; 95 % довірчий інтервал (ДІ) (2,64–16,41)), куріння (ВШ 2,02; 95 % ДІ (1,44–2,82)) та сімейний анамнез передчасного розвитку ішемічної хвороби серця (ВШ 1,75; 95 % ДІ (1,21–2,54)). За даними коронароангіографії у хворих з ГІМ віком менше 45 років частіше не виявляли гемодинамічно значущого ураження коронарних судин, а розвиток ГІМ мав інший характер і був обумовлений іншими причинами – аневризми коронарних артерій, м’язові місточки, коронароспазм, спонтанні дисекції. Встановлено, що 10 % пацієнтів молодого віку, які не мали обструктивного ураження коронарних судин, за даними магнітно-резонансної томографії (МРТ) мали вогнищевий міокардит. Проте відзначено, що у хворих віком менше 45 років наявність сімейної гіперхолестеринемії може впливати на розвиток ГІМ. Так, за критеріями DLCNS, сімейну гіперхолестеринемію частіше реєстрували у хворих молодого віку, ніж у хворих віком понад 45 років (7,34 та 1,32 % (р<0,05)). Госпітальний перебіг ГІМ у осіб молодого віку був більш сприятливий, із меншою кількістю ускладнень. Дані дослідження потокозалежної вазодилатації показали, що пацієнти молодого віку мають гіршу функцію ендотелію в 1-шу добу ГІМ (р=0,043), але краще її відновлення в динаміці спостереження. Проте у хворих молодого віку частіше реєстрували ранню (7-ма доба, p=0,029) та пізню (90-та доба, p=0,041) дилатацію лівого шлуночка порівняно з пацієнтами старшої вікової групи. Згідно з даними МРТ у 1-шу добу та в динаміці (90 діб) виявлено, що, попри більшу поширеність ГІМ, хворі молодого віку мають краще відновлення скоротливої функції міокарда. На початку розвитку ГІМ аритмогенний субстрат (за даними пізніх потенціалів шлуночків) для загрозливих для життя аритмій частіше реєстрували в пацієнтів старшої вікової групи, але під час тривалого спостереження (6–12 місяців) частота його виявлення в групах була однаковою. Незважаючи на краще виживання та меншу кількість ускладнень протягом тривалого спостереження (в середньому 4,9 року), найбільший вплив на розвиток комбінованої кінцевої точки (серцево-судинна смерть/повторний інфаркт міокарда/інсульт) та смерть від будь-яких причин, мали вік хворих до 35 років (найкращий прогноз), супутня артеріальна гіпертензія (погіршує прогноз) та низька фракція викиду лівого шлуночка (збільшує кількість ускладнень). Дослідження свідчить про можливість реалізації системи вторинної профілактики у хворих з ГІМ молодого віку через ретельне (активне) спостереження і контроль прихильності до лікування та адекватності її проведення.