Вплив перенесеної інфекції COVID-19 на розвиток фібриляції передсердь та зміни її перебігу залежно від клініко-анамнестичних даних

Анотація

Мета роботи – визначити вплив клініко-анамнестичних характеристик, а саме: артеріальної гіпертензії (АГ), ішемічної хвороби серця (ІХС), цукрового діабету (ЦД), перенесеного інфаркту міокарда, гострого порушення мозкового кровообігу (ГПМК), метаболічної кардіоміопатії, міокардиту в анамнезі та хронічної серцевої недостатності (СН) на виникнення фібриляції передсердь (ФП) de novo чи перебігу вже наявної аритмії в пацієнтів після перенесеної коронавірусної інфекції (КІ).
Матеріали і методи. У дослідження залучено 116 пацієнтів із ФП, госпіталізованих у відділення клінічної аритмології та електрофізіології з 20.09.2020 р. до 21.12.2021 р. з анамнезом перенесеної КІ. З них було 60 (51,7 %) жінок і 56 (48,3 %) чоловіків, віком (63,8±0,6) року, які 1–12 місяців тому (в середньому (5,1±0,2) міс) перенесли КІ. 1-ша група – 36 (31 %) осіб, в яких ФП виникла після перенесеної КІ; 2-га група – 25 пацієнтів, в яких змінилася форма ФП; 3-тя група – 55 пацієнтів, в яких форма ФП не змінилася. У 3-й групі було сформовано дві підгрупи: 3А – 35 пацієнтів, в яких форма ФП не змінилася, проте збільшилася частота або тривалість пароксизмів аритмії; 3Б – 20 хворих без суттєвих змін перебігу ФП. Як перша група контролю (К1) було обстежено 49 пацієнтів із ФП, що не мали в анамнезі КІ. Другу групу контролю (К2) сформували 22 пацієнти після перенесеної КІ, в яких ФП не розвинулася.
Результати та обговорення. У пацієнтів 1-ї групи АГ виявляли в 1,4 разу частіше (р<0,001), ніж у групі порівняння К2. Наявність АГ, особливо 3-ї стадії, збільшувало ймовірність появи ФП та погіршувало перебіг вже наявної аритмії. ІХС статистично значущо частіше реєстрували в пацієнтів 2-ї групи порівняно з 3-ю групою. ІХС статистично частіше була в осіб 3А групи порівняно з групою 3Б, в яких перебіг ФП принципово не змінився. У пацієнтів з ФП, що перенесли КІ та мали в анамнезі ГПМК, погіршився її перебіг порівняно з групою 3Б, у яких перебіг цієї аритмії не змінився (p<0,001). Міокардит в анамнезі статистично значущо частіше був у пацієнтів 1-ї групи порівняно з групою К2. Виявили статистично значущу різницю між частотою МК в анамнезі у 2-й і 3-й групах. ЦД суттєво і статистично значущо вплинув на погіршання перебігу ФП у пацієнтів 2-ї групи порівняно з пацієнтами 3-ї групи. У пацієнтів 2-ї групи, в яких відбулася трансформація ФП, зареєстровано статистично більше осіб із СН стадії ІІА порівняно з особами 3-ї групи, в яких форма ФП не змінилася.
Висновки. У пацієнтів із ФП, які перенесли КІ, найпоширенішими супутніми захворюваннями були СН І–ІІА стадії – 92 % (у більш ніж половини випадків (51,4 %) це була СН стадії ІІА), АГ – 83 %, ІХС – 60 %, міокардит – 28 %, ЦД зафіксовано у 12 % пацієнтів. АГ, особливо 3-ї стадії, міокардит в анамнезі, СН стадії ІІА стали причиною появи пароксизмів ФП de novo після перенесеної КІ у досліджуваної нами когорти пацієнтів. Усі ці чинники, а також – ІХС, інфаркт міокарда та ГПМК в анамнезі встановлені як маркери трансформації пароксизмальної форми ФП у персистентну, чи персистентної ФП у постійну форму цієї аритмії після перенесеної інфекції COVID-19.