Вплив перкутанної тактики повної і неповної реваскуляризації міокарда при гострому коронарному синдромі з елевацією сегмента ST на динаміку лабораторних та інструментальних показників протягом госпітального періоду лікування

Анотація

 Мета роботи — визначити й вивчити вплив перкутанної тактики повної і неповної реваскуляризації міокарда на динаміку лабораторних та інструментальних показників у пацієнтів з гострим коронарним синдромом (ГКС) з елевацією сегмента ST на госпітальному етапі лікування.
Матеріали і методи. Обстежено 120 пацієнтів з ГКС з елевацією сегмента ST. Критерієм залучення в дослідження були наявність ГКС з елевацією сегмента ST та наявність хоча б ще одного ураження коронарних артерій зі стенозуванням просвіту 70 % і більше за даними коронарографії. Критеріями незалучення були важкий клінічний стан пацієнта (час ішемії понад 24 годин, кардіогенний шок, клінічна смерть на догоспітальному етапі, наявність механічних ускладнень інфаркту міокарда), аортокоронарне шунтування в анамнезі, анатомія коронарних артерій, що унеможливлює проведення черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ), тощо. Усі пацієнти були розподілені на дві групи – повної (n=60) та неповної (n=60) реваскуляризації. У групу повної реваскуляризації було залучено пацієнтів, які отримали реперфузійну терапію усіх гемодинамічно значущих звужень коронарних артерій як під час первинного ЧКВ (підгрупа негайного стентування артерії, не пов’язаної з інфарктом міокарда (не-ІЗА), n=7), так і під час окремої планової процедури ЧКВ (підгрупа стадійного стентування не-ІЗА, n=53).
Результати та обговорення. Згідно з даними ехокардіографії перед виписуванням зі стаціонару пацієнти, яким виконали процедуру повної реваскуляризації (як одномоментної, так і стадійної), мали статистично значущо вищу фракцію викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) порівняно з пацієнтами з групи неповної реваскуляризації (відповідно (46,3±6,41) і (43,2±8,32) %, p=0,03). Тяжкість інфарктзалежного ураження за шкалою SYNTAX мала позитивну кореляцію з тривалістю процедури первинного ЧКВ (пЧКВ) (коефіцієнт кореляції r=0,2; p<0,05) та зниженням ФВ ЛШ перед виписуванням зі стаціонару (r=–0,26, p<0,05). Збільшення тривалості пЧКВ було асоційоване зі зростанням рівнів лейкоцитів та креатиніну в перші 48–72 години після втручання. Проте статистично значущої різниці у частоті виникнення контрастіндукованих нефропатій не було. Виявлено позитивний кореляційний зв’язок між рівнем холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ) та погіршанням функції нирок після пЧКВ (r=0,27, p<0,05), а також ступенем стенозування не-ІЗА ((3,39±0,99) ммоль/л у пацієнтів зі стенозами не-ІЗА > 90 % і (2,77±0,68) ммоль/л у пацієнтів зі стенозами не-ІЗА 70–89 %, р<0,05). Тяжкість уражень не-ІЗА за шкалою SYNTAX мала негативну кореляцію з рівнем ХС ЛПНЩ (r=–0,26, p<0,05). 
Висновки. Повна реваскуляризація при ГКС з елевацією сегмента ST була асоційована з вищими показниками ФВ ЛШ перед виписуванням зі стаціонару. Негайне стентування усіх не-ІЗА під час пЧКВ пов’язане зі збільшенням часу процедури, проте має менше сумарне променеве навантаження порівняно зі стратегією стадійного стентування. Тяжкість інфарктзалежного ураження за шкалою SYNTAX є немодифікованим предиктором тривалості процедури пЧКВ та зниження ФВ ЛШ в найближчому періоді спостереження. Збільшення тривалості пЧКВ призводить до вираженішої запальної відповіді зі збільшенням рівня лейкоцитозу та приростом рівня креатиніну в перші 48–72 години після пЧКВ. Високий рівень ХС ЛПНЩ є фактором ризику погіршання функції нирок після пЧКВ та наявності уражень не-ІЗА зі ступенем стенозування понад 90 %. Проте ці ураження мають меншу анатомічну складність.