Структурно-функціональне ремоделювання серця у хворих на гіпертонічну хворобу та COVID-19: оцінка змін наприкінці періоду госпіталізації та упродовж 1 місяця спостереження

Анотація

Коронавірусна хвороба COVID-19 часто супроводжується довготривалим збереженням симптомів, ризик чого залежить від тяжкості та тривалості гострої фази, а також наявних коморбідностей. Одним із можливих механізмів порушення функціонального стану пацієнтів є кардіальна дисфункція. Тоді як клінічно маніфестна систолічна серцева недостатність є в такій ситуації рідкісним явищем, малі порушення структурно-функціонального стану серця можуть сприяти персистенції загальних симптомів, таких як задишка, втомлюваність та знижена працездатність.
Мета роботи – дослідити вплив гіпертонічної хвороби на формування структурно-функціональних змін серця під час госпіталізації з приводу COVID-19, а також динаміку виявлених змін у ранній період після виписування зі стаціонару.
Матеріали і методи. 221 госпіталізованому хворому на COVID-19 (вік – (53,4±13,6) року, 53 % жінок) було проведено комплексне трансторакальне ехокардіографічне дослідження за 1–2 дні перед виписуванням зі стаціонару та через 31 день спостереження. Контрольна група включала 88 осіб без історії коронавірусної хвороби, яких було підібрано за ознаками віку, статі, зросту, маси тіла та наявних коморбідностей. Було досліджено морфометрію камер серця, параметри поздовжньої систолічної функції та діастолічного наповнення шлуночків; також учасникам проводили тест 6-хвилинної ходьби.
Результати і обговорення. У госпіталізованих хворих на COVID-19 на момент виписування зі стаціонару спостерігалися підвищення абсолютної ((10,1±1,5) проти (9,1±0,9) мм, р<0,001) та відносної товщини стінок лівого шлуночка (ЛШ) (0,45±0,07 проти 0,39±0,04, р<0,001), маси міокарда ЛШ [(38,1±8,9) проти (33,9±5,8) г/м^2,7, р<0,001] та індексу об’єму лівого передсердя ((28,6±6,6) проти (25,1±4,9) мл/м², р<0,001), а також зниження глобальної поздовжньої деформації (–(17,5±2,4) проти –(18,6±2,2) %, р<0,001) і параметрів діастолічного наповнення ЛШ (е’ – (9,2±2,2) проти (11,3±2,6) см/с, р<0,001; Е/е’ – 7,5±1,8 проти 6,8±1,7; р=0,002). Ці зміни були значущо більш виражені в когорті учасників із гіпертонічною хворобою, але виявлялися також у групі нормотензивних пацієнтів, результатом чого була значна поширеність концентричної геометрії ЛШ (відповідно 78 та 43 %, p<0,001 між групами та порівняно з контролем), діастолічної дисфункції переважно І типу (51 та 25 %, p<0,001 між групами та з контролем), а також аномальних значень глобальної поздовжньої деформації (32 та 19 %, p=0,027 між групами, p<0,001 з контролем), що зберігалися протягом короткого періоду спостереження. Приріст досягнутого % від належної дистанції у тесті 6-хвилинної ходьби становив (11,2±7,5) % за супутньої гіпертонічної хвороби проти (12,8±7,6) % без такої, р>0,05.
Висновки. У значної частини хворих на COVID-19 наприкінці періоду госпіталізації спостерігалися концентрична геометрія та діастолічна дисфункція ЛШ, а також незначне зниження його поздовжньої скоротливості. Ці зміни були більш вираженими за наявності супутньої гіпертонічної хвороби та не покращувалися в короткий термін після виписування зі стаціонару.