Порівняння клінічних і метаболічних ефектів гідрохлоротіазиду та ксипаміду при рефрактерному набряковому синдромі в госпіталізованих пацієнтів із серцевою недостатністю та супутньою нирковою дисфункцією

Анотація

Мета роботи – порівняти діуретичну дію та деякі клініко-гемодинамічні й метаболічні ефекти гідрохлоротіазиду і ксипаміду при їх додаванні до терапії петльовим діуретиком у разі рефрактерного набрякового синдрому в госпіталізованих пацієнтів із серцевою недостатністю (СН) та резистентністю до діуретичної терапії на тлі супутньої ниркової дисфункції (НД).
Матеріали і методи. У відкрите порівняльне рандомізоване в паралельних групах дослідження залучено 50 пацієнтів із гостро декомпенсованою СН (ГДСН), рефрактерних до внутрішньовенної діуретичної терапії петльовим діуретиком (ПД) (добовий діурез < 2000 мл при застосуванні добової дози фуросеміду 320 мг), які були рандомізовані у дві рівночисельні групи, яким призначали гідрохлоротіазид (ГХТ) (n=25) та ксипамід (n=25). Групи були зіставні за віком, статтю, структурою основних коморбідних станів та базовим лікуванням. У дослідження не залучали пацієнтів з розрахунковою швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) > 60 та < 15 мл/хв/1,73 м2. 
Результати. Пацієнти досліджуваних груп були зіставні за основними демографічними, клініко-інструментальними показниками та структурою отримуваного лікування; майже половина пацієнтів мала генералізований набряковий синдром (анасарка). На момент рандомізації пацієнти обох груп не мали статистично значущих відмінностей щодо добового діурезу, втім після рандомізації в групі ксипаміду спостерігалися статистично значущо більші його величини. Цьому відповідала більша втрата маси тіла в пацієнтів, що отримували ксипамід, разом із меншою вираженістю задишки за шкалою Лікерта на 5-ту добу лікування порівняно з ГХТ. На відміну від пацієнтів, що приймали ксипамід, прийом ГХТ був асоційований з підвищенням рівня сечової кислоти, погіршанням азотовидільної функції нирок у вигляді зниження ШКФ та статистично значущо нижчими значеннями рівня К+ у плазмі на 5-й день лікування.
Висновки. Додавання нетіазидового сульфаніламідного діуретика ксипаміду або ГХТ до в/в петльового діуретика при рефрактерному набряковому синдромі у пацієнтів з ГДСН та НД має односпрямовані позитивні ефекти у вигляді збільшення добового діурезу, зменшення маси тіла та зменшення задишки за шкалою Лікерта. Порівняно з ГХТ застосування ксипаміду асоціюється зі статистично значущо більшими величинами добового діурезу, сумарною втратою маси тіла та зменшення задишки за шкалою Лікерта. Водночас, на відміну від ксипаміду, прийом ГХТ асоціюється з підвищенням рівня сечової кислоти, погіршанням азотовидільної функції нирок та статистично значущо нижчим рівнем К+ у плазмі. Зазначені дані дають підставу попередньо розглядати ксипамід як ефективніший та потенційно безпечніший діуретик другої лінії діуретичної терапії в госпіталізованих пацієнтів із СН, супутньою НД та резистентністю до в/в терапії ПД.