Результати амбулаторної кардіореабілітації із залученням фізичних тренувань у пацієнтів після гострого коронарного синдрому упродовж 1 року спостереження

Анотація

Мета роботи – оцінити результати клініко-інструментальних та лабораторних показників, зокрема і рівня PCSK9, до та після фізичного навантаження з проведенням симптом-лімітованого тесту на велоергометрі у пацієнтів після гострого коронарного синдрому (ГКС) / інфаркту міокарда (ІМ) та ГКС / нестабільної стенокардії (НС) та інтервенційних втручань на коронарних судинах, а також амбулаторної кардіореабілітації із залученням фізичних тренувань у динаміці упродовж 1 року спостереження.
Матеріали і методи. У дослідження був залучений 101 пацієнт (усі чоловіки) з ГКС/STEMI та ГКС/НС віком від 28 до 77 років (Ме віку становила 56 (квартилі 50–65) років). Усім пацієнтам була проведена коронароангіографія. У більшості пацієнтів проведено стентування або ангіопластику коронарних судин. Усі пацієнти «методом конвертів» були розподілені на дві групи: в 1-шу групу (n=20) увійшли пацієнти, які виконували програму фізичних тренувань (ФТ) на велоергометрі в амбулаторному режимі протягом 2–2,5 місяця – всього 24–30 сесій; у 2-гу групу (групу кон­тролю) – 81 пацієнт. Пацієнти 2-ї групи проходили реабілітацію без проведення ФТ в амбулаторних умовах разом із комплексом кінезіотерапії та дистанційної ходьби, рекомендованої при виписуванні зі стаціонару. Всі пацієнти спостерігалися протягом року, тричі за рік (10–12-й день від розвитку ГКС, через 3 місяці і через 12 місяців) проводилися симптом-лімітований тест на велоергометрі, ехокардіографія, біохімічні дослідження, зокрема і ліпідограма, а також визначався рівень PCSK9 до та після фізичного навантаження на велоергометрі. 
Результати та обговорення. Пацієнти, які виконували програму ФТ, при проведенні симптом-лімітованого тесту вже через 3 місяці після ГКС продемонстрували вищий рівень виконаної роботи (А) (45 проти 27 кДж, p=0,000064) та краще гемодинамічне забезпечення її виконання (∆ПД/А – 2,13 ум. од. у групі ФТ проти 2,54 ум. од. у групі кон­­тролю, p=0,034263)) та більшу фракцію викиду лівого шлуночка (56 % у групі ФТ проти 53 % у групі контролю, p=0,036793), зі збереженням результатів протягом року. Протягом трьох візитів тільки в пацієнтів 1-ї групи (ФТ) спостерігали статистично значуще зниження рівня PCSK9 після проби з фізичним навантаженням (ФН) (з 405 до 353 
нг/мл через 3 місяці, p=0,035693, та з 372 до 312 нг/мл через рік, p=0,027993) порівняно з пацієнтами групи 
контролю (відповідно з 240 до 225 нг/мл, p=0,60018, та з 332 до 296 нг/мл, p=0,224917). Отримані дані свідчать про ефективність амбулаторної кардіореабілітації із залученням фізичних тренувань у пацієнтів після ГКС і зниження рівня PCSK9, який вважається незалежним фактором прогресування атеросклерозу.
Висновки. Програма амбулаторної кардіореабілітації з проведенням сесій ФТ на велоергометрі протягом 2–2,5 місяця у пацієнтів після ГКС сприяла кращому відновленню толерантності до ФН, підвищенню фракції викиду лівого шлуночка. Визначено, що тільки в групі фізичних тренувань спостерігали статистично значуще зниження рівня PCSK9 при проведенні проби з ФН, що свідчить про один із механізмів позитивного впливу фізичних тренувань на процес зменшення прогресування коронарного атеросклерозу.